|
NA LISTI Od 04.8.2010.g. /
LISTED SINCE August 4th, 2010 among leading European magazines: 
|
All Rights Reserved
Publisher online and owner: Sabahudin Hadžialić, MSc Sarajevo & Bugojno, Bosnia and Herzegovina MI OBJEDINJUJEMO RAZLIČITOSTI... WE ARE UNIFYING DIVERSITIES |
|
|
|
|
Iouri Lazirko, Lviv, Ukraine
Born on 6th May, 1967 in Lviv, Ukraine, is a poet and translator who writes in English, Ukrainian, and Russian.
He lives the United States. Iouri is the author of many books: “Drops of the Universe” (2008, Ternopol), “An Umbrella for your Fate” (2009, Ternopol), Seventh-Stringed Capriccio (2010, New York), Signposts (2011, New York), “Edges of the Thirsty Wind” (2011, New York), “Catching Gossamers, 2011, a trilingual book published together with Ihor Pavlyuk).
Currently he works on three other publications.
One of them will be his first prose book “Sincerely Yours Catalina”.
He lives the United States. Iouri is the author of many books: “Drops of the Universe” (2008, Ternopol), “An Umbrella for your Fate” (2009, Ternopol), Seventh-Stringed Capriccio (2010, New York), Signposts (2011, New York), “Edges of the Thirsty Wind” (2011, New York), “Catching Gossamers, 2011, a trilingual book published together with Ihor Pavlyuk).
Currently he works on three other publications.
One of them will be his first prose book “Sincerely Yours Catalina”.
|
Putovanje unutar vjetra?
Ne! Nikako ne! Već pokušaj uobličavanja sopstvene snage mimo samog...vjetra. Koji, možda, jeste inicijacija, ali nije uslovljenost pjesničke namjere. Poezija Jurijeva i nije nista drugo do jos jedna potraga za smislom umnih težnji da pojasni sebi, ali i drugima, razloge sopstvenog raison d'etre. Zbog čega? Da bi ostavio trag znalačkih, suptilnih izjava što poetikom se zovu. Jeste, moram priznati. Učinio je to. Njegov dah miomirisom suštine vabi. Njegova pjesma nenametljivo gradi slike unutar mozaika duhovne nadgradnje. I tiho, tiho, opstaje u nadi da će pjesmom poruku ostaviti. Ili je to već učinio? Riječ urednika Sabahudin Hadžialić 05.4.2012. |
Travelling in winds?
No! Not at all! But attempt to formulate his own power by... the wind. Which, perhaps, is the initiation, but not causality of poet intentions. Iouri's (Yuri's) poetry is nothing but another quest for the meaning of mental intent to clarify to himself, and others, the reasons of its own raison d'etre. Why? To make his mark of scholar's, subtle statements which are called poetry. Yes, I have to admit. He did it. His breath of sweet odor of the essence is wooing. His poem unobtrusively builds images within the mosaic of spiritual superstructure. And softly, softly, survives in the hope that he will leave the message through the poem. Or he has already done it? Editor's word Sabahudin Hadžialić 05.4.2012. |
|
Свiтлою пам яттю
Рими хвилюються, строфи кричать: "Світлою пам'яттю – радість тобі!" А посміхається сонце з меча – янголу ясно і усно трубі. Мідність розсипана. Тільки не я – джунглі юрби проковтнуть втікачів. Чуйність і вірш, як зап'ястя і цвях. Іній клітинний. Лягає – мовчи. Час накопичуй, повітря і жди – хай поласує думками твій жах. Небо під лезом – мені би туди, де за душею злітає олжа, світла бракує, прогалин в собі, чим відсікати, з якого плеча... Янголу ясно і усно трубі – посмішка сонця втікає з меча. 1 Лютого 2011 Запах вокзалу Пси набрехали душі присутність і позганяли безвітря трупне з долонь перону мені на спину. Сидить вороння і жде вовчино причину шалу, оскалу кутність. За ніч трипало згорає ртутність, отутність вбрана у кров калини, вона у ранах мене зупинить. Пройде вокзалом на люд відчутна і він розжалить її осудно. Розмита, звана, забута, зимна луною стане, моя причина... Луни не стало, каміння в студні. Мене так мало – пробитись груднем у неба лоні, де серце – клином, та пекло – скроням... за Батьківщину. 20 Жовтня 2010 Серце жовнiра Півдикий погляд, півпустий. Кого на постріл підпустив – той міг би стати другом. Враже, сей бій всі вузлики роз`яже. Не сій же куль – а відступи. Пече залізо, біль тупий – ні дихати мені, ні вмерти. А небо, ніби душу здерто, стовпіє. Вітер пригостив голками тіло, і нести йому глибоке стугоніння мого тремкого піднебіння і крити тремолом густим се тріпотливе відпусти. Вже сонце висохло до тіні, я грію серце Батьківщині своєму вкоротивши бій – аж крапка проситься над `і`, аж скрапує сльоза за сина на однострій, де ще незимна, мов пелюсткова, квітне кров. Стиснув я п`ятипало знов свій біль і серцю попустило. Неправда, що душа безкрила – я ледве втримував її, стинав зубами, землю їв і кликав маму – притулитись як Боже перестане битись, а решта – тиша обійме. Ви не кажіть, що я помер, а просто – що пішов до себе кидати погляди із неба в криниці вашої душі. А ви за мене помовчіть, думки визбируйте на віче – ятрітиму у стигмах січі. Ллю стуки серця... у дощі... 10 Серпня 2010 У кожного своє Рiздво “A baby was born Last night In soot and grit, broken glass.” “Christmas in the Alley” by Jeff Howe (благаю зупинитись і задуматись) Ій би не дав п`ятнадцять літ. Марія доносила плід, І від людей сльозу тамує. Напівпритомна, півжива Коштовний термін дожива, Своє утробне алілуя. А Богу видно, Він се чує. А-лі-луя. А-лі-луя. А-лі-лу-я. В норі готельній, номер "Три" Вольфрамну свічку запали, Нехай вона з нутра струмує. Зашморгуй тремоло вікон, Крий матом право і закон, Витримуй ноту алілуя. А Богу видно, Він се чує. А-лі-луя. А-лі-луя. А-лі-лу-я. Торкнулись ніби олівця, Густіють контури лиця І спазми біль з тебе малюють. І рай відчинено немов, І крик, і рідна й тепла кров Вмивають небо, алілуя. А Богу видно, Він се чує. А-лі-луя. А-лі-луя. А-лі-лу-я. У серці пусто, ніби шов Як розійшовся, біг, не йшов Аби не сходитися всує. Там за вікном кипить смола, А тут бракує не тепла. Хто вмиє тіло, поцілує? А Богу видно, Він се чує. А-лі-луя. А-лі-луя. А-лі-лу-я. Язик не повернувся – ключ, оповила нашвидкуруч. У смітнику хай заночує. Несла і рвався целофан, неначе голос цим словам. Читайся, дихай, алілуя. А Богу видно, Він се чує. А-лі-луя. А-лі-луя. А-лі-лу-я. Колиску з пластики уздрій, Он три щурі, як три царі, Дорогу, де маля, шикують. А замість янголів і труб Лягає сніг і тиша з губ. Різдво пронизливо віншує. А Богу видно, Він се чує. А-лі-луя. А-лі-луя. А-лі-лу-я. 16 Червня 2010 Сльози i кроки Сльози і кроки – потоки й мости, солені ноти і прісні. Свашці кирпатій доріг не знайти в царство крислатої пісні. Віхи епохи – гербарій з гербів, віхоть планиди сухої – викажіть вітру мовчання гробів, що не знайшло супокою. Хай рознесе він по гніздах сердець віхолу часу і спрагу, з неба відлиє для слова свинець, для Батьківщини – відвагу. Б’ється у грудях, тремтить на щоці і розпинається щемом. Сльози і кроки – правда і ціль, поки не всохли – живемо. Поки до щастя стежина летить, колір міняє сутанний, поки ще тепло мені від ходи а між акордів – духмяно – сльози і кроки – потоки й мости, солені ноти і прісні. Хто би струною тебе пригостив й голосом, вигнана пісне? 3 Серпня 2011 Подорожуючи з вiтрами Хто то мандрує проділом кудлатим? Причесане мастак він окрадати, цей західний бродяга невеселий, підмайстер ліпки на небесній стелі. Рай протікає. Бачу невмолимо краплини на щоках стають важкими і громи припідносять серцю плинність. А кроки, генератори новинні, розплескують купчасту кров усоте. Твоя Високосте, не мри в болоті! А брами вен прочинені допоки зірки ще не позбирані в канопи. Не сам іде він сонцю на поклони, йому лиш мить потрібна – мати клона із дотиками – як ніхто раніше, задатками – перелистати тишу. 10 Травня 2011 
Travelling with winds He travels throughout hairline woods, rips them off for trimness and soot. Another westward vagabond replasters the skyish plafond. I look up to Heaven, it leaks. Its droplets are heavy on cheeks and thunders heart-lifting my muse. Made steps, generators of news, splash wide cumulonimbus blood. Your Highness, don’t die in the mud! The wind leaves all gate veins ajar, collects in canopic jars stars. His journey is never alone, it uses a second to clone the touches like never before and something to live… to the fore… May 10, 2011 |
My joyful chord
Lines of worry, stanzas’ cry, "Rest in peace, my joyful chord!" Angels licked their lips and piped, rays reflected in the sword. Brassy sounds were wind-exhaled, jungle crowds had swallowed them. Sense to verse as wrist to nail… Cells are dressed in rime. I am hoarding air and show supine weakness in a trembled mind. Skies beneath the blade are mine. Over there the lies shall grind, nothing seals the gap of life, nothing stands behind a word. Angels licked their lips and piped, for the rays slid down the sword. February 1, 2011 A railway station scent 1. Dogs quested and the presence missed a soul. They scared away the rigor out of air. All platforms perched on shoulders, lonely crows with eyes of wolves and beak-ends to repair the reasons found in the acutest grin. When mercury is burnt three fingers wide and water-elder blood chills on the scene in wounds of winds I’m destined to reside. 2. My raison d'etre makes echo-splinters with human voices, their venenation, name-called, neglected, defused by winters, and walked alone-wise through crowded stations. All echoes die soon, to-well-dropped pebbles. I’m scarce now, painted o’er by December. In trainful bosom my heart is trebled… raised hell in temples… home to remember. June 6, 2011 A soldier’s heart (Variation 1) The gaze stays wild and empty, half-and-half. Sharpshooters’ distance milks a golden calf. You could become a friend, my adversary. Get knotted! I untie the muzzle’s staring. Retreat, so blood could rest in bullets’ chaff. When iron burns in pain, a hush is deaf. Nor do I breathe or die, nor… care or teary. The sky’s a stripped off soul by hara-kiri. It gapes. The kings of winds deliver treats. The gifts are needles for my pain to knit. This royal blood, while ramming as a mallet, Can’t wash away the trembling of a palate. This tremolo is thick, a bit too weak To call me nearly down from heroes’ clique. The dried out sun becomes a shade. My comrade, I’ll keep it warm for you this heart of homeland By shortening the gritted beat of mine Until I dot the last and shell-less ‘i’. A tear, it smacks against the crumbled fate-scene, The other – falls while hopes deteriorating. Oh bloody bloom, still petalous and warm Don’t cover fast the field of uniform. Five fingers made a stone to ease the torment, To feel and share a soul, its wingless moment, and hold it back when clenching dirt with teeth. I’ll live this moment, gating endless bliss. An urgent need for hug is pure, maternal When Goodness stops to beat, goes off Inferno. The rest is sightless and exactly right. Don`t say, for God’s sake, that I died. The journey to deep-self spreads roots in heavens. The soul has windows, those are eyes of ravens. I see you as a well with flaky stars, nocturnal tars and, seen in daylight, scars. I am a stigma of forgotten battles. My heart is pounding in the rainy rattles. 30 August 2010 A Soldier s Heart (another variation) The gaze is fixed and empty now. A friendly range where kills avow to keep an eye on you, a rival. A finger triggers my survival and claps a sound of body bow. When metal burns the pain is dull. A death can’t meet a gasp to lull for stripped off souls are skies in stillness. A needleful of wind and chillness pokes deeply through a pallid hull. Inside the skull a humming wilts along with shivers, doubts, and guilt. I am abstained, a secret ballot for crushing words against a palate and choosing type of blood to spill. The sun dries out, becomes a shade for nothing settled, nothing staid in this parade of blasts and shelling, in these honed badly grows of dwelling for notches on a priceless blade. I warm the Heart of Motherland by shortening the beat and strand of mine, so minds could bloom in madness on flowered uniforms by redness. Eyes muddle up red cells and sand. The end of hell is in a fist. I squeezed it hard and reminisced about my life without this quiver till vessels stopped to pump upriver the strength. It shall be greatly missed. I’ve stopped believe in wingless breath since grinding teeth and eating grass. These calls for hugs and yearns for mothers could make an enemy my brother or cease the lease of lungs at last. I’m still alive. I couldn’t die, just stepped inside your heart to pry… Your silence is the best cantata. Remember me, the sky stigmata will dry and cry resembling sighs. The skies are openers for eyes… 15 November 2010 Another Christmas Story “A baby was born Last night In soot and grit, broken glass.” “Christmas in the Alley” by Jeff Howe She is a teen. She hates her guts For carrying God and growing jut. She’s Mary. You might know her. Do you? And semiconscious, half alive The girl keeps secrets to survive In her maternal strife is Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. Hotel. A burrow number “Four”, A wolfram candle’s turned to pour Internal light, it might subdue you. The tremolo of window’s shut, Confession groans in reeky smut Composing notes for tender Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. As touched with pencil, slightly glazed The contours thicken baby face And spasms are painting pain, a new “you”. Oh paradise, the opened cut, How warm and tearful could be blood When Heaven’s washed away with Hallelujah? Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. A void. The heart, as cut-through seam, Which runs apart with thoughts to gleam When there’s nothing left to cure you. While window licks nocturnal tar The brightness lives. It is a star, The little star in edgeless Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. She waddles out with swaddled…blessed But holds the key, her tongue, and breath. A dumpster is your crib, oh new “you”. And Mary swings, tears cellophane In mindless state and wordless pain. Oh God, forgive her madness, Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. A breath to hold, a plastic womb, Three rats, as kings, as I assume, Adore their chance to feel the true “you”. Instead of angels coldness nips, The silence’s seen through snow and lips. It’s Christmas time. Forgive me. Hallelujah! Hallelujah. Hallelujah. Hallelujah. June 17, 2010 Steps and tears Bring out steps and tears, those bridges and streams, the musical notes with vibes, fresh and salty. You have to be clear, the choice of young dreams and voice to denote a new-age Vivaldi. Revolts and eras, herbariums of armorial coats and Fate’s withered prairie, express in lyrics exclusions of love, deadendness to roads, grave silence for burying. Wind winds, nest heart-deep time blizzards and thirst, cast lead of the words in a buckshee chantry . Stay free of sky-weep, be always the first to give home to Lord and nerves for the country. Don’t miss throbs and fears, the trembled cheeks’ blues. In mirrors confine the last of your seasons. Bring out steps and tears, your purpose and truth, the crossway of lines for senses and reasons. The wee’s short story, a trip to New Past, in colors your change, soutane and prolific. I’m warm and storing soul fuel at last for life’s rifle range is broad and specific. Bring out steps and tears, those bridges and streams, the musical notes with vibes, fresh and salty. Who would be your ears, the plectrum for strings, and voice to denote all basses and altos? August 9, 2011 
| ||
,
Copyright © 2014 DIOGEN pro culture magazine & Sabahudin Hadžialić
Design: Sabi / Autors & Sabahudin Hadžialić. Design LOGO - Stevo Basara.
Freelance gl. i odg. urednik od / Freelance Editor in chief as of 2009: Sabahudin Hadžialić
All Rights Reserved. Publisher online and owner: Sabahudin Hadžialić
WWW: http://sabihadzi.weebly.com
Contact Editorial board E-mail: [email protected];
Narudžbe/Order: [email protected]
Pošta/Mail: Freelance Editor in chief Sabahudin Hadžialić,
Grbavička 32, 71000 Sarajevo i/ili
Dr. Wagner 18/II, 70230 Bugojno, Bosna i Hercegovina
Design: Sabi / Autors & Sabahudin Hadžialić. Design LOGO - Stevo Basara.
Freelance gl. i odg. urednik od / Freelance Editor in chief as of 2009: Sabahudin Hadžialić
All Rights Reserved. Publisher online and owner: Sabahudin Hadžialić
WWW: http://sabihadzi.weebly.com
Contact Editorial board E-mail: [email protected];
Narudžbe/Order: [email protected]
Pošta/Mail: Freelance Editor in chief Sabahudin Hadžialić,
Grbavička 32, 71000 Sarajevo i/ili
Dr. Wagner 18/II, 70230 Bugojno, Bosna i Hercegovina
